Про технології

Собівартість одиниці та якість вирощеної продукції є основними показниками ефективності будь-якого сільськогосподарського проекту. У рибництві вони залежать від кількості та якості води, яка може бути використана на технологічні потреби. Чим доступніша вода і чим ближче її температура і склад до оптимуму для виду риби, що вирощується, тим нижча вартість створення такого виробництва і, відповідно, собівартість одиниці продукції. головна Умовно, всі рибні господарства можна розділити на кілька типів в яких використовується: главная

стояча або слобопроточна вода (озер, ставків, кар’єрів і т.д.),
з прямоточним водопостачанням (що використовують водні маси річок, каналів, великих джерел тощо),
з оборотним водопостачанням — СОВ (вода з будь-якого джерела кілька разів механічно прокачується через рибоводні ємності перш ніж скидається),
рециркуляційні аквакультурні системи РАС (-RAS)(установки замкненого водопостачання — УЗВ) (одна й та сама вода з будь-якого джерела використовується нескінченне число разів і заміщається свіжою водою тільки для компенсації випаровування і втрат на змив опадів).

Використання стоячої чи слабопроточної води – найменш капіталомісткий варіант рибоводного проекту з найменшою собівартістю готової продукції. Капітальні витрати на створення таких виробництв припадають в основному на закупівлю та встановлення садових ліній ( для садових господарств) та організацію інфраструктури щодо їх обслуговування. Коли риба вирощується над садках, а вільно плаває по всій акваторії, що орендується, то основні витрати лягають на організацію місць її годівлі, вилову і охорони. Головним недоліком вирощування риби у стоячій та слабопроточній воді є сезонність виробництва продукції, залежність тривалості вирощування від кліматичної зони та температури води, низька продуктивність з одиниці площі та загроза забруднення водойми.

У порівнянні з попереднім типом витрати на капітальне будівництво та приблизно рівну собівартість продукції мають підприємства з прямоточним водопостачанням. Вони бувають садкового, басейнового та проточно-ставкового типу. Риба міститься безпосередньо у воді, що протікає через рибоводні садки, басейни, ставки або інші резервуари. Після того, як вода проходить усі резервуари з рибою, вона не очищається і повторно в ємності з рибою не подається. Для ефективної роботи прямоточних господарств необхідні величезні маси «безкоштовної» води, що має температуру і якість придатні для виду риби, що розводиться. Великі доступні обсяги щодо теплої води характерні переважно лише у південних регіонах. Для рибництва в північних широтах, прямоточне водопостачання можливе лише на унікально-теплих течіях (Норвегія, Чилі), з використанням каналів та водойм-охолоджувачів ТЕЦ, ГРЕС, а також великих джерел джерельної води та місць виходу на поверхню землі підземних русел річок (зустрічаються іноді у передгірних низинах). Для створення прямоточних господарств особливо цінні джерела води, що мимоволі виходить з-під землі на поверхню у великій кількості. Окрім відсутності необхідності в закачуванні води в резервуари з рибою, таке джерело дає інші важливі переваги — зазвичай не забруднене хімічно (з полів, населених пунктів та виробництв, розміщених на берегах відкритих водних джерел) та біологічно (з інших господарств та від бур’янів). а також має стабільну температуру, що найбільше підходить для холодноводних видів риб, таких, як форель. При будівництві прямоточних господарств, як і попереднього типу, основні витрати припадають на спорудження безпосередньо рибоводних ємностей (садкових ліній, ставків або басейнів), облаштування систем підведення та відведення води (крім садових виробництв) та допоміжну інфраструктуру. На жаль, вільних місць для будівництва або улаштування прямоточних господарств залишається все менше, а до досить теплої та чистої води доводиться ставитися все бережніше та економніше.

Наступне місце з капіталомісткості створення та кінцевої собівартості продукції займають системы оборотного водопостачання (СОВ). Від прямоточних систем вони відрізняються тим, що вода кілька разів обертається через рибоводні ємності, перш ніж відбудеться її повна заміна та скидання. Завдяки багаторазовому використанню СОВ вимагають значно менше води, ніж прямоточні системи, але при цьому необхідні додаткові витрати на очисні споруди. Це більш сучасні та технологічні виробництва, що дозволяють максимально використовувати наявне природне джерело води. СОВ мають у своєму складі відносно невеликі очисні споруди. Їх розмір залежить від кількості циклів повторного використання технологічної води. Крім очисних споруд до складу СОВ входять системи насосів або подачі повітря, що забезпечують циркуляцію води і насичення її киснем. Як мінімум, джерело водопостачання СОВ повинен мати дебет, що перешкоджає замерзанню води в системі взимку та її перегріву влітку. За виконання цієї умови не потрібно будівництва приміщення для СОВ. Звичайним джерелом води для СОВ є артезіанські свердловини чи джерела. Звичайним джерелом води для СВВ є артезіанські свердловини або джерела. Чим вища температура води джерела водопостачання, тим СОВ ефективніше. Для порівняння, температура артезіанської води у м.Києва складає в середньому 8 градусів, біля м. Запоріжжя 12 градусів, на кримському півострові 16 градусів, що відповідає температурному оптимуму при вирощуванні форелі. За інших рівних умов, форелева СЗВ, побудована у м.Києва, ніколи не складе конкуренцію за собівартістю одиниці вирощеної продукції такої ж СВВ, побудованої в Криму. СОВ має сенс будувати в районах, де рибоводна галузь тільки розвивається, і відносно великі запаси підземних або поверхневих вод із середньорічною температурою не менше 10-12 ºС ще не освоєні рибництвом. Головні переваги СОВ – компактність та максимальна продуктивність як з одиниці площі, так і обсягу свіжої води. Обсяги реалізації готової продукції із СОВ, що працює на підземному джерелі води, не залежать від сезону року, можуть точно плануватись та підлаштовуватися під потреби ринку.

Найбільш капіталомісткими та довгостроково інвестованими є так звані РАС – Рециркуляційні аквакультурні системи. Вони будуються там, де водні ресурси обмежені і температурні оптимуми виду риб, що вирощуються, лежать за межами температури навколишнього середовища протягом більшої частини року. Такі системи будуються зазвичай поблизу великих центрів споживання (міст-мільйонників) в капітальних виробничих приміщеннях, що мають хороші термоізоляційні властивості. Кількість свіжої води, як правило, обмежена і не перевищує 4-10% на добу від її загального обсягу в системі. Споживана вода використовується тільки для заповнення системи, а потім для компенсації випаровування та скидання достатньо «густих» стоків. Для можливості такого низького споживання води до складу УЗВ завжди включається досить дороге обладнання для механічного та біологічного очищення води, оксигенації, вентиляції, опалення, резервного електропостачання тощо. Собівартість риби, вирощеної в УЗВ, найбільш висока, порівняно з іншими типами рибоводних господарств. Тому в УЗВ економічно виправдано вирощувати лише найдорожчу рибу — осетра, вугра, камбалу та ін. Безперечною перевагою УЗВ є можливість повного контролю над усіма виробничими процесами, стабільний цілорічний випуск продукції постійно контрольованої високої якості та у необхідній кількості. З одиниці площі, зайнятої всім підприємством, продуктивність УЗВ порівнянна чи поступається СОВ. Продуктивність УЗВ з одиниці обсягу свіжої води – максимальна з усіх типів господарств. За технологіями УЗВ — майбутнє рибної галузі.

За межами всіх коротко описаних категорій залишаються новостворені ставкові рибоводні господарства, оскільки капітальні витрати на їх будівництво можуть варіювати в найширших межах, від порівнянних з прямоточними господарствами (коли обсяги земельних робіт невеликі) до перевищують бюджети найдорожчих УЗВ. Особливості та недоліки ставкового вирощування риби відповідають таким для першої та другої з описаних вище категорій.

Поділ рибоводних господарств на різні типи, залежно від кількості циклів використання води та способу утримання риби, дуже умовний. Насправді одні й самі підприємства часто поєднують у собі відразу кілька типів: садки + СОВ для молоді, УЗВ для молоді + ставки для нагулу тощо. Саме такі поєднання дозволяють власнику сучасного підприємства значно скоротити терміни вирощування товарної продукції, збільшити обсяги її виробництва та у результаті мати конкурентні переваги на ринку.